У нашому родинному фотоархіві є така собі фотосесія. Може й покритикують її професійні етнографи і фотографи, але є в цих світлинах гарний настрій, є любов до рідного дому, трошки доброго гумору.
У мого чоловіка Михайла є двоюрідні сестри - Наталя і Катерина. З Катериною бачимося часто: її родина мешкає у Старій Збур’ївці. Коли їдемо у Голу Пристань, частенько завертаємо до них. А Наталя, як заїхала з чоловіком на чужину, так досі й мешкає в Калінінграді. Бо у неї там і дочка, й онучок. Але з дитинства добре пам’ятає Іванівку, бо частенько з сестрою гостювала тут у рідної тітки Меланії і бабусі Марії.
Колись Катерина з Наталею приїхали до нас 9 травня. А в нашому маленькому селі здавна традиція на будь-яке свято - концерт самодіяльних артистів у клубі. Звикли у глибинці самі себе розважати у святкові дні. Бо, хоч найпростіша сільська душа, та, крім відпочинку з застіллям і чарочкою, завжди прагне гарної пісні.
В той день я пообіцяла завклубом, своїй колишній однокласниці Валентині, сфотографувати виконавців. Для звіту в райвідділ культури. Я вибачилася перед гостями, що повинна йти ненадовго до клубу, потім запросила їх приєднатися і вони погодилися.
...У клубі - аншлаг. Односельці завжди приходять на святкові концерти: бо ж онуки, діти, інші талановиті родичі і знайомі виступають. Гості мої стояли (бо не було вільних місць) і дивилися на сцену, а я почала виконувати обіцяне. Коли підійшла сфотографувати Наталю з Катериною під час концерту, дивлюся, а у них сльози по щоках котяться. Питаю, що сталося? А вони навіть говорити не могли. Вже у нас вдома заспокоїлися: так давно не чули, як сільські жінки співають наших пісень, знайомих з дитинства. А особливо Наталя - у Калінінграді.
...Увечері повіз нас Михайло скупатися на цілющий гейзер. Гарно ми провели там час, а на зворотній дорозі ми утрьох як почали співати (хоч і зовсім не майстерні виконавці), так проспівали до самого дому. Потім сиділи, вечеряли, а Наталя все допитувалася: почему ви нас так нє любитє? Я спочатку не зрозуміла, що вона має на увазі. Виявляється, що українці не люблять росіян. Ну я їй порадила, щоб вона не лише дивилася росТВ, а й заглядала в українські інтернетвидання і спобувала знайти там хоч одне слово ненависті. Це було у 2009 році.
...У 2010 Наталя знову приїхала до сестри в Україну, і до нас вони завітали в садибу. Ми радо зустрічали гостей, а потім я запропонувала їм фотосесію: ось побачите, які ви будете гарні, своїм дітям покажете, така пам’ять залишиться. Так і сталося.
